Вірджинія Вулф: людина у бутті і життя як творчість
М'ясоїд, К.П. Вірджинія Вулф: людина у бутті і життя як творчість [Текст] / К.П. М'ясоїд — , 2024. - № 2 (90). — С. 95-106 : Бібліогр.: с. 103-105 Анотація: У статті аналізуються дані, отримані у річищі Wulf Studies, досліджуються тексти щоденника, автобіографії Вірджинії Вулф, стилістика та семантика її роману То the Lighthouse. Методологією дослідження слугує культурологічний підхід у лінгвістиці Анни Вежбицької та у психології Володимира Роменця, а також концепція мисле-вчинення Анатолія В. Фурмана. Конкретизується тематизм, за яким у продукті культури об’єктивується намагання творчої індивідуальності збагнути смисл буття. Обстоюється положення, що це індивідуалізований вчинок, логічні і психологічні моменти якого проливають світло істини на особливості людського самопізнання. Показується, що в одиничному віддзеркалюється всезагальне, що буття промовляє словами присутньої у ньому людини, а та вчинковим способом своєї ось-буттєвості оповідає про саме буття і про своє місце в ньому. В. Роменець осягає присутність людини у бутті абстрактним, В. Вулф -образним мисленням. Відтак постають теорії буття,, об’єднані ідеєю психічного як невід’ємного аспекту олюдненої безконечності. Воднораз аналізується поіляд
A. Снайт про вираження індивідуальності В. Вулф у публічному і приватному вимірах непрямого внутрішнього монологу в її романах. Перевіряється гіпотеза, за якою і в стилістиці, і в семантиці текстів письменниці знаходить відлуння її власний голос у формі теорії безпосередньої присутності людини у бутті. Остання постає на підґрунті її, зумовленої несприятливими обставинами дитинства, надміру загостреної чутливості. Заперечуються спроби схарактеризувати творчість В. Вулф у термінах психічної хвороби. Викладаються ідеї теорії: життя людини є таким, яким вона його відчуває, сприймає, пригадує; відчуття особи - маркери буттєвости як справжньої реальности, що заявляє про себе у певні моменти повсякдення й через неї виражає себе; час зупиняється, людина відчуває свою присутність у всезагальному; всезагальне відображається фрагментарно, має вигляд її власного витвору, хоча таким творінням є вона сама. Констатується відмінність задумів
A. Снайт про вираження індивідуальності В. Вулф у публічному і приватному вимірах непрямого внутрішнього монологу в її романах. Перевіряється гіпотеза, за якою і в стилістиці, і в семантиці текстів письменниці знаходить відлуння її власний голос у формі теорії безпосередньої присутності людини у бутті. Остання постає на підґрунті її, зумовленої несприятливими обставинами дитинства, надміру загостреної чутливості. Заперечуються спроби схарактеризувати творчість В. Вулф у термінах психічної хвороби. Викладаються ідеї теорії: життя людини є таким, яким вона його відчуває, сприймає, пригадує; відчуття особи - маркери буттєвости як справжньої реальности, що заявляє про себе у певні моменти повсякдення й через неї виражає себе; час зупиняється, людина відчуває свою присутність у всезагальному; всезагальне відображається фрагментарно, має вигляд її власного витвору, хоча таким творінням є вона сама. Констатується відмінність задумів
