Трансформація відносин України та НАТО в 1991–2019 рр.: історичний аспект
Алексієвець, Л. Трансформація відносин України та НАТО в 1991–2019 рр.: історичний аспект [Текст] / Л. Алексієвець, М. Алексієвець — , 2020. - № 1 (550). — С. 126-142 : Бібліогр.: с. 140-141 Анотація: Мета дослідження – вивчення трансформаційних процесів відносин України та Організації Північноатлантичного договору, тенденцій
складного переходу від співпраці до стратегічного партнерства, динаміки основних параметрів взаємодії й перспектив у контексті новітнього світоустрою. Методологію праці становить комплекс наукових принципів, загальнонаукових і спеціально-історичних методів, а також міждисциплінарний та комплексний підходи до історичного дискурсу українсько-натовських відносин на основі цілісного використання джерел з означеної проблеми. Наукова новизна. Уперше в українській історіографії порушено та предметно висвітлено історично-політичний дискурс відносин Україна – НАТО в 1991–2019 рр. як компонент загальноісторичного процесу євроатлантичної інтеґрації й запропоновано авторську періодизацію їх становлення у сучасних умовах, визначено проблеми та перспективи. Висновки. Доведено, що сучасні відносини України з НАТО, спираючись на ухвалені інституційно-правові засади, пройшли нелегкий та суперечливий шлях модернізації висхідною траєкторією в рамках програми «Партнерство заради миру», Ради Північноатлантичного співробітництва і Ради євроатлантичного партнерства та вийшли на якісно новий рівень після підписання Хартії про особливе партнерство між Україною й НАТО, інших форумів співпраці, у форматі яких нагромаджено значний досвід трансформації відносин до узаконення євроатлантичного курсу в Конституції України. Особливе партнерство України та НАТО є надважливою складовою нової архітектури загальноєвропейської безпеки, відіграє значну роль у посиленні обороноздатності нашої країни, реформуванні безпеки й оборони за стандартами альянсу, здійсненні демократичних реформ, довело свою життєздатність, об’єктивну обґрунтованість та історичну перспективу, сформувалося в багатоаспектний комплекс практичного співробітництва заради миру й безпеки на Євроатлантичному просторі
складного переходу від співпраці до стратегічного партнерства, динаміки основних параметрів взаємодії й перспектив у контексті новітнього світоустрою. Методологію праці становить комплекс наукових принципів, загальнонаукових і спеціально-історичних методів, а також міждисциплінарний та комплексний підходи до історичного дискурсу українсько-натовських відносин на основі цілісного використання джерел з означеної проблеми. Наукова новизна. Уперше в українській історіографії порушено та предметно висвітлено історично-політичний дискурс відносин Україна – НАТО в 1991–2019 рр. як компонент загальноісторичного процесу євроатлантичної інтеґрації й запропоновано авторську періодизацію їх становлення у сучасних умовах, визначено проблеми та перспективи. Висновки. Доведено, що сучасні відносини України з НАТО, спираючись на ухвалені інституційно-правові засади, пройшли нелегкий та суперечливий шлях модернізації висхідною траєкторією в рамках програми «Партнерство заради миру», Ради Північноатлантичного співробітництва і Ради євроатлантичного партнерства та вийшли на якісно новий рівень після підписання Хартії про особливе партнерство між Україною й НАТО, інших форумів співпраці, у форматі яких нагромаджено значний досвід трансформації відносин до узаконення євроатлантичного курсу в Конституції України. Особливе партнерство України та НАТО є надважливою складовою нової архітектури загальноєвропейської безпеки, відіграє значну роль у посиленні обороноздатності нашої країни, реформуванні безпеки й оборони за стандартами альянсу, здійсненні демократичних реформ, довело свою життєздатність, об’єктивну обґрунтованість та історичну перспективу, сформувалося в багатоаспектний комплекс практичного співробітництва заради миру й безпеки на Євроатлантичному просторі
