| Текст примітки |
Статтю присвячено рефлексивному аналізу метакогнітивної активності з позицій циклічно-вчинкового підходу А.В. Фурмана. З’ясовано, що метапізнання в сучасному баченні є узагальнювальним конструктом, під яким об’єднується низка явищ, які стосуються регулювання людиною власної пізнавальної активності. Ці феномени належать до специфічного класу проявів людської психіки, головною відмітною рисою яких є їхня спрямованість не на об’єктивну (зовнішню) реальність, а на суб’єктивну (внутрішню) дійсність. Можливість інтегрування зазначених психічних явищ убачається в метакогнітивній активності як динамічному вияві метапізнання загалом. На основі теоретичного аналізу предметного кола вивчення даного феномену визначено, що для новітніх досліджень (так само, як і для ранніх розвідок) метакогніцій характерна локальність, емпіризм і головно операційно-технічний ракурс, із позицій якого вони унаявлюються у формі надбудови над пізнавальною активністю, що змістовно утворюється сукупністю стратегій моніторингу й контролю. Це свідчить, що поза межами залишається суб’єкт регулятивних дій – особистість. Обґрунтовано доцільність застосування у вивченні метакогнітивної активності дослідницької оптики, що поєднує процесний і персональний виміри та розкриває її як складне цілісне психічне утворення. Такою оптикою стають методологічні засади вищезазначеного циклічно-вчинкового підходу. Його використання дає змогу осмислити регуляцію пізнавальних процесів насамперед як функцію особистості, яка організовує власний інтелектуальний досвід у циклічних взаємодіях із об’єктом пошукового інтересу та умовами діяльності, узгоджуючи його з прийнятими смисловими орієнтирами. Із позицій вказаного підходу у вивченні миследіяльності та мислевчинення як вищих щаблів поняттєво-категорійного мислення сформоване авторське бачення метакогнітивної активності. Її витлумачено як здійснюване з рефлексивних позицій суб’єкта-дослідника оприявнення у його свідомости власних психічних реалій та цілеспрямоване регулювання процесів осягнення, тлумачення й подальших розуміннєвих репрезентацій онтологічної картини світу. Окреслено компоненти-виміри метакогнітивної активності: 1) інформаційно-орієнтаційний – безпосереднє перебування людини у часопросторі власного соціокультурного зреалізування; 2) емоційно-мотиваційний – прийняття нею самісної почуттєвої сфери, система спонук і стимулів, чітко визначені життєві пріоритети та домагання; 3) конативно-вольовий – ініціювання, змістовне наповнення і коригування пізнавальної активності, що виявляється в діях, поведінці, діяльності, вчинках особистості; 4) рефлексивно-оцінковий – організація синергії її думок, міркувань, суджень, що визначають аналітичну позицію стосовно пізнаного. Висновується, що на узмістовленнях відрефлексованого досвіду особистість повертається до переосмислення власних орієнтацій, мотивів і способів дій, у такий спосіб замикаючи цикл метакогнітивної активності та водночас ініціюючи його новий етап. У цій динаміці вона постає як саморозвиткова цілісність, де пізнання перестає бути лише функцією інтелекту й набуває значення способу людського ось-буття у світі |
