Ключові слова: заголовок

У статті розглянуто дефініцію та функціонування терміну «документоніми», денотативно-номінативну класифікацію назв документів, охарактеризовано побудову заголовка законодавчих документів України. Методологію дослідження склала сукупність загальнонаукових, спеціальнонаукових та специфічних методів студіювання проблематики, застосування яких дає змогу досягти поставленої мети. Наукова розвідка ґрунтувалася на принципах об’єктивності та цілісності. Використання комплексу наукових методів і принципу історизму дозволило дослідити аспекти появи й розвитку ономастичної термінології, дотичної до документознавства, зробити детальний аналіз мовної складової заголовка. Наукова новизна. З’ясовано морфологічні складники заголовка і семантико-синтаксичні відношення, що встановлюють прийменники між словоформами у структурі досліджуваного реквізиту. Порушено проблему культури мовлення у значних за обсягом заголовках. Упровадження нових термінів розширить сферу їх наукового функціонування у галузі документознавства й архівної справи. Висновки. Заголовок документів вищого законодавчого органу України – багатокомпонентна конструкція, що має обов’язковим елементом прийменник про, ключовий іменник та залежні від нього слова. Інші прийменники встановлюють між повнозначними словами просторові, часові, умови, мети, причини семантико-синтаксичні відношення. Реквізит може вміщувати назви інших законодавчих нормативно-правових актів, бути ускладненою чи складною синтаксичною конструкцією, виконуючи при цьому основну, номінативну, функцію. Укладаючи заголовки, слід враховувати вимоги милозвучності та економії мовних засобів