У статті активне слухання розглядається як один із ключових інструментів, спрямованих на вдосконалення комунікації у процесі викладання іноземної мови (наприкладі англійської мови) у системі вищої освіти; охарактеризовані основні психологічні особливості здійснення комунікації в процесі викладання іноземної мови за професійним спрямуванням та окреслені основні підходи щодо вдосконалення володіння англійською; проаналізовані різноманітні підходи до класифікації видів активного слухання. До основних видів активного слухання віднесені: емпатійне слухання, критичне
слухання, пасивне слухання та активне слухання. На основі теоретичного аналізу видів активного слухання та вимог до
викладання іноземної мови за професійним спрямуванням у ЗВО визначені та охарактеризовані основні вимоги до використання активного слухання у процесі викладання іноземної мови. Окреслені переваги дотримання соціально-психологічних (встановлення психологічного контакту; атрактивність; виявлення партнерської позиції; виявлення емпатійності; щирість у спілкуванні) та когнітивно-контекстуальних (поєднання теоретичних та емпіричних матеріалів у
момент викладення власної позиції; використання раціональних та емоційних звернень до аудиторії; використання ефекту новизни; дотримання порядку подачі матеріалу; здійснення повторення найбільш важливого матеріалу) вимог у процесі викладання іноземної мови за професійним спрямуванням у ЗВО. Сформульовані практичні рекомендації щодо використання вербальних та невербальних способів активного слухання. Доведено, що активне слухання сприяє забезпеченню позитивної атмосфери на заняттях з іноземної мови, мінімізації ймовірності конфліктних ситуацій та формуванню поваги й довіри між учасниками освітнього процесу.

Ключові слова: викладання іноземної мови за професійним спрямуванням; комунікація; активне слухання; інструменти активного слухання; вища освіта; ефективність; якість освіти