Стаття присвячена дослідженню образу співробітника органів держбезпеки СРСР у 1920–1930-х рр. у текстах авторства представників російської еміґрації. Мета полягає в комплексному аналізі образа співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС та механізмів його формування в публіцистичних творах, мемуарах, періодичних виданнях російської спільноти закордоння. Методологія. Корисними для вивчення феномену образу іншого/чужого/ворога є феноменологічно орієнтовані теорії П.Берґера та Т.Лукмана, зокрема про роль мови в конструюванні абстрагованих символів, що є елементами повсякденного життя. У досліджені використано лінґвокультурологічний метод і метод контент-аналізу. Висновки. На основі аналізу текстових документів установлено, що трансляція образу співробітника радянських органів держбезпеки здійснювалася крізь призму «ворога». Тиражовані стереотипні уявлення, досвід як окремого індивіда, так і спільноти у цілому, а також інформаційні впливи пропаґанди позначилися на його формуванні. Цей образ був представлений у двох планах. На початку 1920‑х рр. у наративі домінував образ «чекіста-ката». Із другої половини десятиліття на передньому краї еміґрантського дискурсу з’явився «аґент ОДПУ», який діяв поза межами СРСР і ніс потенційну небезпеку іншим країнам. Очільники каральних органів Радянського Союзу репрезентувалися в рамках сталих стереотипів і типізацій. Усі ці образи були розраховані як на іноземного адресата (чимало праць публікувалися в перекладі англійською, французькою, німецькою мовами), так і на пересічних російських вигнанців. До того ж образи, що транслювалися російськомовною пресою, мали на меті справити мобілізуючий ефект на еміґрантську спільноту

Ключові слова: ВНК–ОДПУ–НКВС, чекісти, образ ворога, російська еміґрація