Пропоноване дослідження має на меті показати, що різну частотність використання в повсякденному житті України української мови, російської мови і «суржику» можна описати й картографувати як континуум мовної «трикодовості». У цьому плані стаття відрізняється від попередніх досліджень на теми мовної ситуації в сучасній Україні, автори яких звичайно відштовхуються від факту історико-політичного розмежування субрегіонів країни і, як правило, говорять про її чіткий, однозначний поділ на переважно українськомовний (з охопленням Заходу і Центру) і переважно російськомовний (з охопленням Сходу і Півдня) регіони. Підхід, запропонований у статті, використовує емпіричні дані щодо використання трьох мовних кодів (за самооцінками респондентів) як основу для структурування мовної ситуації в Україні. За допомогою кластерного аналізу розглядаються найвищі частотності використання мовних кодів в окремих областях, які потім групуються за більшими регіонами, що супроводжується поясненнями їхнього внутрішнього варіювання. Результатом дослідження є не тільки більш континуальна (цілісна й послідовна), а й більш логічна й зрозуміла картина мовного ландшафту сучасної України.

Ключові слова: мовна ситуація в Україні, українсько-російська двомовність, українсько-російський «суржик», соціолінгвістика, лінгвістична картографія, мовні контакти.