У статті розглядаються крилаті вирази з іменами (наприклад, англ. the sword of Damcles) як об’єкт студій у царині вивчення епонімії. Ми відмежовуємо ці колокації від фразових епонімів, що є термінами (наприклад, Achilles tendon ʽахіллесове сухожилля’) чи назвами (наприклад, укр. бульвар Шевченка), оскільки вони виникли шляхом семантичної деривації від прецедентних словосполучень, що фігурували в культурних текстах, подібно до епонімів, створених за моделлю антономазії. В обох випадках культурне ім’я є ключовим складником внутрішньої форми, передаючи узагальнене значення, наявне в текстах, у яких ці імена первинно виступали і з якими вони асоціюються. Використовуючи сучасні підходи до категоризації у лінгвістиці, математиці, логіці й когнітивній психології, розглядаємо власні імена як природну, а не строго логічну категорію. Колокації з культурними іменами ми відносимо до тих встановлених нами класів утворень, які з погляду дослідження епонімії можуть розглядатися як периферія категорії онімів. У відповідних крилатих виразах, як і в антономастичних епонімах, твірний онім не лише детермінує їхнє узагальнене культурне значення, але також визначає і те, як це значення мовно інтерпретується, поєднуючи в собі смислову абстрактність, з одного боку, і унікальність того персонажа чи об’єкта, що функціонує як символ цього абстрактного змісту, — з другого. Віднесення таких колокацій до периферії категорії власних назв не тільки уточнює їхній іманентно-системний статус, оскільки культурні імена у формі антономастичних лексем і в складі крилатих виразів становлять інтерес для лінгвокультурологічних і соціокультурних студій як свідчення про джерела виникнення, еволюцію і сучасний стан системи концептів культури відповідного суспільства.

Ключові слова: культурне ім’я, крилатий вираз, природна категоризація, епонімія, твірна одиниця, антономазія, системна периферія.