У статті на прикладі історичної прози української еміграції розглянуто, як взаємні проєкції пам’яті й історичної художньої епіки впливають на становлення національної самосвідомості та ідентичності. Власне ця проза еміграції як вигнання свідчить про появу і взаємопроникнення головних ідей і концептів, естетичної, образної парадигми, що формуються на пограниччі пам’яті, історії і красного письменства. Саме в такому ракурсі висвітлено історичну прозу як цілеспрямовану політику пам’яті. Ця література витворює у контексті конструювання основ національної ідентичності, крім іншого (через пошук закорінення в минулому), тривкий системний ефект національного самоусвідомлення, етнічної само-ідентифікації

Ключові слова: пам’ять, емігрантський дискурс, історична проза української еміграції, національна ідентичність