У статті здійснено спробу дослідити одну з тенденцій раннього модерну, яка увиразнюється у творчості Григорія Сковороди поєднанням християнської концепції людського життя з досвідом античності, сприйнятим крізь призму християнства. У цьому контексті мотив духовного оновлення безпосередньо зумовлений розумінням співдії Божого Слова зі словом людським, що виявляється у наполегливій праці над розкриттям біблійного сенсу і над творенням нової форми для його збереження й передання. У такий спосіб стверджується позачасовий характер людського ідеалу та його функція в розрізненні часових форм нового і старого, справжнього й несправжнього. Відзначено суголосність концептів та образів Г. Сковороди з теоріями модернізму й модерної ідентичності XX і початку XXI ст., що дозволяє розглядати його тексти не лише з погляду своєрідної кристалізації ідей, але також як чинник новочасноїукраїнської літератури.

Ключові слова: античність, християнство, самопізнання, нове народження, внутрішній світ, Боже Слово, образ.