У статті на прикладі численних алюзій прозаїка до творів світового письменства продемонстровано, що однозначність ідеологічного змісту роману істотно ускладнюється завдяки введенню в текст прямих і прихованих цитат з авторів, що жили вже після Хмельниччини: розповідач цитує як українських (Митрофан Довгалевський, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Олекса Стороженко, Михайло Коцюбинський, Володимир Сосюра та ін.), так і зарубіжних письменників (Вільям Фолкнер, Анна Ахматова, Борис Пастернак). Анахронічні цитати формують образ гетьмана як утілення всієї української історії та культури у світовому контексті, а прихований інтертекстуальний діалог підважує цілком офіціозні тези, висловлені експліцитно.

Ключові слова: історичний роман, інтертекст, інтенція тексту, деконструкція, анахронізм.