Пропонується юнгіанська модель як основа для психотерапевтичної роботи з ветеранами. Виокремлюються універсальні - архетипальні - теми, присутні у традиціях багатьох військових культур: а) прийняття свого призначення воїна, б) примирення із загиблими чи вбитими, в) відновлення честі ворога тощо, а також обговорюються моральні та духовні аспекти травми війни. Наголошується про відносно невисоку цінність емоційного катарсису в клінічній перспективі травми — поряд з важливістю засвідчення досвіду травмування з боку неосудливої та відданої військовій справі особи. При цьому зосередження на простому усуненні симптому характеризується як редукціоністське ставлення фахівця і як таке, що переживається як неповага і навіть аморальність з боку ветерана. Обґрунтовується головне завдання психотерапевта - прийняття «тіневої» сторони потягів воїна, реальності зла і руйнування, проте поза епістемологічних чи психіатричних рамок. Водночас стверджується, що постановка діагнозу ПТСР призводить до соціальної маргіналізації ветерана на тлі безпорадності цивільного суспільства, оскільки «психічна хвороба» має лікуватись фахівцями саме у сфері психічного здоров'я. Посттравматичні симптоми тлумачаться в контексті психічної функції, яку вони можуть виконувати, а також як стимул до «Шляху воїна», моральної та духовної подорожі ветерана до глибшого і повнішого життя. Наслідуючи Юнга, пропонується використовувати досвід травми задля досягнення індивідуації, що передбачає психологічну місткість, самоприйняття, повніше прийняття відповідальності за свою поведінку та значиму позицію в соціумі. Зауважується на зрозумілій, але помилковій стратегії, що нині існує в західному суспільстві, уникати розмов про війну. Автор застерігає, що нерозділений травматичний досвід може впливати на нащадків воїна опосередковано навіть через покоління, маючи за результат розрив між поколіннями і постійну травму дисоціації.

Ключові слова: психотерапія, військова культура, комбатанти, посттравматичний стресовий розлад, індивідуація, архетип, провина того, хто вижив, К.Г. Юнг