У статті висвітлюються основні зміни, що відбуваються в українській мові
внаслідок нинішньої російсько-української війни (з 2014 р., а особливо після
24 лютого 2022 р.). Ці зміни вже охопили як корпус (склад) української мови та різні
аспекти його реалізації, так і її суспільний статус. У межах мовного корпусу найпомітніше це виявляється, звичайно, у сфері номінації. У номінативному інвентарі,
по-перше, актуалізувалася, природно, лексика військової тематики; по-друге, актуалізувалися мовні образи, з одного боку, України (з увиразненням «державницьких»
конотацій членів словотвірного гнізда), з іншого ж, — Росії як держави-агресора
(з більшою частотністю та кількістю назв, пов’язаних з нею, і набуттям ними виразних конотацій негативного характеру); по-третє, відбулися істотні зміни в напрямі
декомунізації (дерадянізації) і дерусифікації (як у культурно-історичному, так і в
нормативно-мовному планах) різних тематичних розрядів онімії країни — з розширенням, відповідно, їх українізації. Спостерігається взагалі посилення тенденцій у
напрямі дальшої дерусифікації української літературної мови. У стилістичній палітрі розширюється вживання, з одного боку, піднесеної (щодо «свого» і «своїх»),
з другого ж, — зниженої (щодо держави-агресора) лексики і фразеології. У прагматиці дискурсів цього періоду на теми історичної «долі» України вже можна констатувати остаточний перехід від образу українського народу як народу-жертви до
культивування його героїзму. У ЗМІ практикують написання з малої літери власних
назв, пов’язаних з нинішньою Росією (як вираження крайньої неповаги до об’єктів
їх позначення). Мовними знаками новітнього російського імперіалізму зовсім несподівано стали літери V і Z. У ставленні до функціонування в сучасній Україні
двох основних мов спілкування посилюються позиції української мови

Ключові слова: російсько-українська війна, українська мова в 2014–2023 рр.,
російська мова в Україні, дерусифікація української мови, декомунізація української онімії, суспільний статус української мови.