У статті розкрито тенденції розвитку психологічного
знання в сучасному світі, включаючи Україну, та сподівання покласти край систематичному знищенню
українського народу протягом більшості періодів відомої
нам історії, що покладає на нинішнє і майбутні покоління
українців спільно з іншими морально розвиненими та
відвічальними народами відповідальність за здійснення
цих очікувань справедливості й захисту людського життя
і здоров’я, майна, свободи, честі і гідності, недоторканності
і безпеки. Обґрунтовано експертно-психологічні засоби
позбавлення російських агресорів можливостей нищення
українців тією мірою, якою можлива справедлива компенсація заподіяної шкоди, оскільки однією з цих важливих
умов майбутньої безпеки є матеріальне відшкодування
московитами заподіяної українцям та громадянам інших,
прихильних до України держав, чий життєвий лад був
змінений під впливом російської війни, причому як
матеріальної, так і морально-психічної шкоди. Відзначено,
що повномасштабне російське відшкодування останньої
ще не було поставлено за мету ґрунтовного осмислення,
досягнення якої багато в чому унеможливить російську
агресію в майбутньому. Наголошено на обов’язку справедливості, яким є створення прецеденту пропорційно відплатного вирішення питання про наслідки розв’язування
війни, яке не може обмежуватись лише нинішнім поколінням росіян, оскільки вчинення будь-якого ґеноциду спричиняє депопуляцію відповідного, в даному випадку
українського, народу. Спрогнозовано, що прецедент
багатопоколінного відшкодування росіянами заподіяної
шкоди українському народові стане одним з політичнопсихологічних запобіжників виникнення наміру розв’язання майбутніх воєн так само, як до цього часу уявлення
про наслідки ядерної війни на прикладі Хіросіми і Нагасакі поки що утримує від застосування людством ядерної зброї.
Наведено зміст київської пам’ятки давньоукраїнської
юридичної думки початку ХІ століття «Правда Руська»,
чия чинність поширювалась на Новгородську землю та
інші князівства, що не має прототипу, і цим свідчить про
власну правову волю, її незалежність в утвердженні права
на життя. Аргументовано положення про те, що попередження нинішніх і майбутніх моральних страждань полягає
у запровадженні механізмів компенсації заподіяної шкоди
в її матеріальному, тобто грошовому еквіваленті, що, звісно
у поєднанні з кримінальним покаранням воєнних злочинців, являє собою відшкодування, що може певною мірою
відновити довіру постраждалих до справедливості як до
основної моральної категорії виживання людства і до
переконання в тому, що вірогідність повторення страждань
значно зменшилась, якщо не зникла цілком, як це вже
сталось за наслідками виконання вироків Нюрнберзького
трибуналу. Розкрито спрямованість здійснення психологічних експертиз, кожна з яких має охоплювати ймовірнісні
наслідки заподіяної шкоди в онтогенезі, а отже проєктивну
оцінку ціложиттєвого функціонування постраждалої особи,
що нею може цілковито не усвідомлюватись. У випадку
визначення розміру моральної шкоди, заподіяної російським ґеноцидом українцям, категорія моральної шкоди
стосується збитків і страждань, заподіяних усій українській
нації втратою майбутнього найкращих її доньок і синів,
серед яких – генії і таланти її майбутнього духовноінтелектуального розвою. Визначено цільове значення
грошей, утриманих з російської федерації, із її суб’єктів,
передовсім із російських злочинців, яке полягає, з одного
боку, у вичерпуванні прийдешніх можливостей росіян іти
в Україну вбивати та грабувати українців, з іншого – в
допомозі особам, які постраждали, тим, що задіюється
компенсаційний інструмент оволодіння ними змінюваними життєвими ситуаціями, що частково відновлюють
їхню ковітальну рівновагу

Ключові слова: психологічне знання, експертнопсихологічні засоби, компенсація заподіяної шкоди, попередження російської агресії, обов’язок справедливости,
прецедент багатопоколінного відшкодування, проєктивна
оцінка, ціложиттєве функціонування, розмір моральної
шкоди, російський ґеноцид українців, компенсаційний
інструмент, змінювані життєві ситуації.