Сутнісний зміст самовизначення людини визначено у проблемному полі чотирьох базових теоретичних підходів: культурно-історичного, аксіопсихологічного, гуманістично-екзистенційного і вчинково-циклічного. Серед основоположних ознак цього феномену виокремлено власну активність особи на шляху до самоздійснення, її компетентність у просторі цінностей і сенсів, індивідуальну спроможність і здатність до творчості й самоперетворення, персональне прагнення до самоактуалізації, свідоме цілепокладання ось-буттєвості, ціннісну зорієнтованість у майбутнє з огляду на теперішнє, повну усвідомленість сенсу свого життя й розуміння власної причетності до світу. Переосмислено концептуальне підґрунтя культурно-історичного підходу до розуміння взаємозв'язків між вітакультурним розвитком соціуму і самовизначенням окремої особи на певному етапі її онтогенезу. Зокрема, самовизначення потрактовано в контексті активного оволодіння суб'єктом соціокультурним досвідом й розглянуто як самодетерміноване змислове психосоціальне утворення, спричинене суспільними правилами і нормативами та особистісно привласнене в ролі його життєдіяльних орієнтирів. Аналіз самовизначення з позицій канонічної психології спричинив обгрунтування його як внутрішнього учинку, який розпочинається у певній ситуації, наснажується просоціальною мотивацією, котра реалізується в розгорнутій у часопросторі дії і завершується процесом рефлексії. Значущим для розуміння сутності вчинкового самовизначення тут аргументовано пізнання, конструювання і створення себе як натхненної особистості. Від-рефлексовано здобутки аксіопсихологічного підходу, що дало змогу схарактеризувати самовизначення особистості як результат розвитку її ціннісно-смислової сфери (себто аксіогенезу), траєкторія якої розгортається від усвідомлення мотиву, пов'язаного з цінністю істини, добра, краси, й продовжується під час віднаходження відповіді на головне запитання «для чого?». Здатність до самовизначення проаналізовано у висхідній перспективі, а саме від рівнів індивіда як носія інстинктивної активності та особи як вагомого чинника цілеспрямованої предметної діяльності до ступенів становлення особистості зі сформованою ціннісною свідомістю і розвиненою здатністю морального діяння та до індивідуальності, котра творчо збагачує наяв ну соціокультурну практику, й аж до найвищого щабля -людини-універсуму. Проаналізовано досягнення гуманіс-тично-екзистенційного підходу, який обстоює реалізацію потреби особи у самоактуалізації, самореалізації і самовизначенні в контексті розгортання сутнісних сил особи, віднаходження й утілення нею сенсу життя як суб'єкта, автора і виконавця свого самісного проекту, свідомого і відповідального вирішення гносеологічних й онтологічних суперечностей власного існування й самостійного вибору способу вчинкової ось-буттєвості. Головним механізмом самоактуалізації, самореалізації і самоздійснення Я-кон-цепції визначено вчинок самовизначення у єдності його ситуаційного, мотиваційного, діяльнісного і рефлексивного компонентів. Висвітлено самовизначення у форматі вчинково-циклічного підходу, що уможливило пізнання цього феномену як реалізацію суб'єктом власного покликання, що ґрунтується на всеосяжному розумінні значущості й доцільності використання усвідомлених конкретних смислів і персоніфікованих сенсів. Іншим аспектом самовизначення акцентовано зайняття особою активної позиції стосовно вітакультурних цінностей та узмістов-лення свого психічного життя. Крім того, розвиток самовизначення розкрито як перехід від когнітивної до емоційно-оцінкової, потім до вчинково-креативної і насамкінець до спонтанно-духовної складових, які розетково наповнюють внутрішній світ людини суб'єктним, особистісним, індивідуальнісним й універсумним потенціалом. У результаті окреслено етапи вчинкового самовизначення особи-від прагматично-ситуаційного до соціально-мотиваційного і далі до екзистенційно-діяльного й духовно-післядіяльного. Розгортання останніх кон-цепгуашзовано як ситуаційну поведінку, соціальну дію, вчинкову реалізацію персональних цінностей і сенсів та рефлексію власної миследіяльності. Отож, у результаті здійсненого теоретичного пошуку обґрунтовано повний учинковий цикл самовизначення людини, який від прагматичних мотивів розгортається в напрямку прийняття й оволодіння соціально значущими вартостями, виявляється у виборі відповідних власній ціннісно-смисловій сфері сенсожиттєвих орієнтирів, реалізується в актах вчинкового самотворення, досягає звершеного ціннісного ідеалу і спілкування із трансцендентним та спричиняє досягнення нею як натхненною особистістю духовного ступеня самовизначення, самоздійснення й самореалізації.

Ключові слова: особа, самовизначення, самоздійснення, теоретичний підхід, культурно-історичний підхід, аксіо-психологічний підхід, гуманістично-екзистенційний підхід, вчинково-циклічний підхід, ось-буттєвість, сенс життя, ціннісно-смислова сфера, аксіогенез, цінність, канон, учинок, ситуація, мотивація, дія, рефлексія, смисл, сенс, індивід, особистість, індивідуальність, універсум, учинковий цикл самовизначення.