Основним завданням дослідження, що проводилось до другої річниці повномасштабного вторгнення московитів в Україну, було визначення предикторів, які викликають виникнення стану тривожності, депресивних проявів та посттравматичних стресових симптомів у різних верств цивільного населення країни. Адже питання пошуку і впровадження оновлених та ефективних форм психологічної допомоги громадянам, яка є актуальною сьогодні, не може бути вирішене без розуміння особливостей процесу психічного травмування і способів його призупинення. У цьому контексті проведено теоретичний аналіз специфіки українського травматичного досвіду та визначено його особливості, а саме динамічний, хронічний і національний характер, а також індивідуальний та колективний рівні перебігу, на яких це травмування відбувається протягом останніх двох років. Увагу привернуто до руйнівного впливу недозованого споживання медіаресурсів, яке підсилює негативну дію процесу травмування на особистість. Емпіричне дослідження проведено за участю 672 українців, яких було поділено на групи та виокремлено предиктори, що спричиняють виникнення тривожності, депресивних проявів та ознак посттравматичних стресових симптомів особи як природних реакцій на травматичний досвід. Окремими предикторами були участь у волонтерській діяльності та обстоювання почуття національної ідентичності, які визначають специфіку української травматизації. Тоді як решта інших (втрата члена родини внаслідок військових дій,повна або часткова втрата житла, досвід проживання в окупації) є більш очікуваними в контексті подій, які відбуваються в країні. Воднораз аргументовано, що питання свідомого споживання медіаресурсів та контролю часу використання гаджетів не втрачає актуальності в контексті едукації щодо інформаційної гігієни та уникання вторинного чи локального травмування.

Ключові слова: війна; населення України; травматичний досвід; колективна травма; індивідуальна травма; предиктори станів; тривожність; депресія; посттравматичні стресові симптоми; національна ідентичність.