Несприйняття більшістю населення України ідеї виборів під час повномасштабної війни є вимушеною пролонґацією леґітимності чинних державних інститутів. Українці розуміють усі ризики таких виборів для політичної системи за умов воєнного стану, погоджуючись із нормами законодавства та дотриманням демократичних процедур. Водночас формується достатньо вагома група населення, яка не поділяє монополізації влади під час війни однією політичною силою. Накопичення політичних питань, які увиразняться в повоєнний час, стане суттєвим викликом для політичного класу України. Низький рівень довіри до наявних політичних партій та зростання запиту на нові політичні сили можуть стати сприятливим тлом для поширення антиелітистських ідей популізму. У громадській думці існує запит на політиків більшою мірою з військового середовища і меншою — з експертного та громадянського секторів, інтелігенції та волонтерів.

Перебудова повоєнної економіки потребуватиме нестандартних рішень, зокрема оптимізації видатків на соціальну сферу та максимальної лібералізації. Низка нововведень у масовій свідомості не матиме підтримки. Зокрема, українці здебільшого налаштовані на безкоштовну медицину та освіту, заборону продажу землі іноземцям та віднесення відповідальності за підвищення доходів громадян на державу, а не на саму людину. Брак фінансових ресурсів після завершення війни може пришвидшити зростання суспільної депривації. Поєднання цих потенційно конфліктних установок з високим рівнем антагонізму та нетерпимості до іншої політичної точки зору можуть бути вміло «підігрітим» з боку популістських сил.

Ключові слова: політичні атитюди, повоєнне життя, підтримка популізму