Ситуацію у світі, що склалася після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, можна схарактеризувати як хаотизацію, що постійно зростає, підважуючи підмурки ґлобального порядку, що існував до початку цієї війни. Тема неминучої зміни світового порядку стає однією з головних у світовому наративному просторі, актуалізуючи питання — яким може бути нове ґлобальне впорядкування? Парадигма складності як методологічна основа побудови новітніх соціологічних концепцій надає підстави пропонувати концептуальні схеми та моделі соціальних змін, здатні працювати з поняттями соціального хаосу, біфуркації та соціального порядку. В основі запропонованого прогнозу очікуваних можливих сценаріїв розвитку подій лежить модель соціальних змін, побудована на базі парадигми складності, в якій стверджується наявність двох механізмів творення та підтримання соціального порядку — організаційного і самоорганізаційного. Організаційний механізм спирається на суб’єктність людини, раціональне мислення, інтелект, класичні наукові моделі прогнозування, логічність та доказовість, культурно леґітимована за доби Модерну. Самоорганізація спирається на міфологічне мислення, ірраціональність, віру в надособистісну силу, що є суб’єктом творення порядку (Бог, герой, харизматичний лідер, вища ідея тощо). На цьому трималася культура Традиції. Відповідно до обраного підходу можна стверджувати — наступне впорядкування можна прогнозувати лише у вигляді кількох рівноймовірних варіантів суспільних змін світового рівня. Припускається, що ці варіанти будуть формуватися на підставі різних способів поєднання організації та самоорганізації. Їх виокремлено три: 1. Гіпермодерн, значне підсилення організаційних механізмів, подальша марґіналізація самоорганізації. 2. Неотрадиція (інтеґральна Традиція), домінування самоорганізації, занепад організаційних важелів регуляції. 3. Традомодерн, збалансована діалектична єдність самоорганізації та організації.

Вказані точки можливого розвитку кожного із варіантів які наразі перебувають у марґіналіях світового соціокультурного простору, але в точках біфуркації нове завжди виростає із марґінального. Підкреслено унікальний приклад самоорганізації українських Майданів, волонтерського і добровольчого руху, які є досвідом поєднання організації та самоорганізації, розуму і віри, що вносить нові смисли у європейський смисловий простір. Наголошено, що немає можливості передбачити, який саме варіант реалізується. Все може вирішити незначна випадкова подія, але знання таких закономірностей означає можливість принаймні підготуватися до всіх згаданих варіантів, а може і працювати на якийсь з них.

Ключові слова: ґлобальний світовий порядок, хаотизація світового соціального простору, парадигма складності, організація та самоорганізація як механізми творення нового соціального порядку, варіативність прогнозу, варіанти можливих змін