В монографії в рамках оригінальної авторської концепції екзистенціальної семіотики на підставі розгляду категорій граничних підставин як універсалій культури в творчий розвиток теоретичних засад Київської школи філософії досліджено структуру таких культурних дискурсів, як казка та обряд. На багатому фольклорному матеріалі продемонстровано, що універсалі'!' культури утворюють стійкий структурний інваріант казкових та обрядових текстів, детальний аналіз яких показав, що даний інваріант складає їхнє стійке смислове ядро. Виявлено, що категорії граничних підставин - народження, життя, смерть та безсмертя, та світоглядні коди - аліментарний, еротичний, агресивний та інформаційний, а також їх комбінації та формульна зв'язка, утворюють не тільки глибинну основу, але й слугують за аналітичну мову опису цих текстів. її застосування дозволило розкрити універсально-культурний зміст класичних та посткласичних покажчиків казкових типів та мотивів, знайти відповідні їй елементи в межах концепту-алізації (Р. М. Волков) та парадигмізації (В. Я. Пропп) структурно-функціонального вивчення казки. Доведено, що календарні обряди та обряди життєвого циклу структуровані повною розгорткою базисної світоглядної формули „ствердження життя - подолання смерті - прагнення до безсмертя". На цій підставі встановлена структурна тотожність казок та обрядів в універсально-культурному вимірі. Порівняні історико-реконструктивна (В. Я. Пропп і дослідники його школи) та історико-генеративна (О. М. Фрейденберг) стратегії вивчення співвідношення казки, літератури, обряду та "дійсності". Піддані конструктивній критиці методологічні прийоми В.Я. Проппа та його послідовників, виявлені внутрішні суперечності їхньої редукції казки до .дійсності". Знайдено, що рух у пошуках джерел інваріантів фольклорних текстів йшов від "дійсності" до "свідомості". Критично рецензована концепція "метафор" первісної свідомості Ольги Фрейденберг попри це розцінена як вдале подолання парадигми "дійсність - текст". Чинником актуалізації універсально-структурних інваріантів культурних дискурсів запропоновано розглядати онтологію категорій граничних підставин та кодів.
Загальнотеоретичним результатом проведеного дослідження була ідентифікація автентичної структури казки, спроби виявлення якої в межах проппівської парадигми схибили на шлях позитивістсько-наукоподібного відтворення видимістних, другорядних, несуттєвих, епіфеноменальних її елементів та зв'язків. Розгляд казки як несакральної "народної енциклопедії сотеріології" дозволив здійснити фундаментальний методологічний прорив, суть якого полягає в тому, що теорію В.Я. Проппа фальсифіковано. Це відбулося через прийняття таких базисних висловлювань, що їй суперечать. Проведена фальсифікація наслідків його теорії визначила фальсифікацію всієї теоретичної системи, з якої ці наслідки було виведено (тосіиз ІоІІепз). Факт її фальсифікованості підтверджено також тим, що в роботі вдалося не тільки відкрити "відтворюваний ефект", але й висунути та підкріпити емпіричну гіпотезу низького рівня універсальності, котра даний ефект описує. Ця емпірична фальсифікуюча гіпотеза полягає в тому, що будь-які емпірично взяті казка чи обряд в специфічних формах, через історично обумовленні імагінативи та поняття відтворюють базисну універсально-культурну формулу "життя - смерть - безсмертя". З неї постають універсальні висловлювання метафізичного, філософсько-світоглядного рівня, які слугують за базисні висловлювання нової парадигми, серед яких є й твердження про вічність Всесвіту, безмертя людської душі та доконечне прагнення людини до перемоги над смертю. Вони не "запозичуються" і не "мандрують" від одного тексту культури до іншого, а є внаслідок своєї неодмінної актуальності автогенерованими смислами всіх текстів всіх часів та народів, що добре показали експерименти зі спонтанною дитячою творчістю. Ці смисли визначають ідентичне універсально-культурне структурування окремих конкретних дискурсів, що багатьма дослідниками помилково сприймалося за детермінацію одного текста іншим, приміром, казки - обрядом, або ініціальним обрядом - обряду весільного тощо.
Наприкінці монографії окреслені перспективи парадигмізації універсально-культурного аналізу структури текстів культури з метою їх несуперечливих класифікацій та експлікована генеральна універсально-культурна матриця дискурсивних структур.
Для філософів, культурологів, семіотиків, фахівців з історії та теорії української та світової культури, фольклористів, етнографів, аспірантів та студентів всіх спеціальностей, для всіх, хто цікавиться структурною семіотикою, філософською антропологією та культурологією.

Ключові слова: фольклор, казка, етнографія, культура, семіотика