Ключові слова: адаптація, війна, жінки, інтеґрація, міґрація, очікування, підлітки

У статті описано методологію та результати проведеного авторкою якісного дослідження українських воєнних міґрантів у Польщі по двох роках після початку повномасштабної війни. Цільова група: підлітки 14–18 років та їхні матері, які виїхали до Польщі після вторгнення і зараз проживають у Варшаві. Методом очного напівструктурованого глибинного інтерв’ю (N = 25) проаналізовано 12 сімей (12 матерів та 13 їхніх дітей-підлітків). Термін проведення дослідження — січень–березень 2024 року. Основним обмеженням дослідження є зміщення в бік більш благополучних сімей, адже важко було залучити до дослідження тих, в кого складна життєва ситуація та / або дуже травматичний досвід. Сценарії інтерв’ю з жінками та підлітками базово були однаковими, за винятком того, що тему «робота» в розмові з жінками заміняли темою «навчання» в бесідах з підлітками. Проведене дослідження дало змогу доповнити наявні дані та покращити розуміння життєвого шляху українських воєнних міґрантів у Польщі. Трохи більше половини жінок перебувають у шлюбі на момент дослідження, у чверті сімей чоловік теж знаходиться в Польщі. Кожна третя сім’я перебуває у стані розділеної родини, коли жінка з дітьми (дитиною) в Польщі, а чоловік в Україні. Шоста частина сімей розлучилися в період після виїзду. Для переважної більшості Польща постала країною першого вибору під час втечі від війни навесні 2022 року. По двох роках практично у всіх жінок оточення залишається українським, соціальні зв’язки з поляками — слабкими, а інтеґрація практично не відбувається. Натомість у підлітків інтеґрація через освіту проходить більш успішно, вони дають раду зі встановленням соціальних зв’язків з польськими однолітками (за винятком тих, хто планує повернутися в Україну найближчим часом). Наміри щодо повернення, а також соціальні очікування дуже різняться у жінок та підлітків. Також різними виявилися чинники сприяння адаптації та бар’єри для неї.