Ключові слова: українська писемність XI—XIV ст., давньоукраїнська мова, церковнослов’янська мова української редакції XI—XIV ст., тяглість української писемної традиції.

У доповіді розглянуто проблему дослідження найдавнішої української рукописної спадщини й необхідність подальшого опублікування українських пам’яток, які слід супроводжувати грунтовними науковими кодикологіч-но-палеографічними та орфографічно-мовознавчими студіями. Наголошено на необхідності викриття заідеологізованих і, по суті, ненаукових поглядів російських учених на культурно-мовну спадщину Русі, які вони поширюють у світовій гуманітаристиці, нав’язуючи викривлений міф про те, що аж до XIV ст. українці, росіяни й білоруси начебто мали спільну давньоруську культуру, давньоруську мову і давньоруську писемність, спадкоємцем яких стала Московія-Росія. Спростування цієї псевдонаукової позиції залишається одним із найбільш актуальних завдань українських науковців-гуманітаріїв