Ключові слова: право, суспільні відносини, правосвідомість, суспільства, права і обов’язки, правовідносини, правозастосування, закон, функція права, природне право, сутність і значення права, моральність норми, кримінальні правопорушення, права людини і громадянина

У вказаній роботі аналізуються витоки права, його сутність і значення для регулювання суспільних відносин. Вказується на головні складові конституційних прав і свобод людини і громадянина. Досліджується питання виникнення права та його визначальна роль у формуванні правосвідомості суспільства через історичну призму генезису.

Підкреслюється, що кожний член суспільства наділений необхідними природними правами і обов’язками. Право передбачає визначення міри можливого і міри обов’язку кожного громадянина, що свідчить про наявність у кожного прав і обов’язків. Підкреслюється, що в цьому полягає сутність права. Наголошується на тому, що крім природних прав, кожна особа має певні можливості, дозволи і заборони. Такі складові суспільних відносин свідчать про те, що маючи певні права і обов’язки, кожний громадянин повинен дотримуватися відповідних правил поведінки в суспільстві і вимагати їх дотримання іншими особами.

Зазначається, що історичний розвиток права дав можливість проаналізувати зміни не тільки в свідомості окремо взятого члена суспільства, але й взагалі всього суспільства, оскільки зміниу світі є результатом об’єктивного закону розвитку людства. Підкреслюється, що розвиток суспільних відносин є результатом розвитку права, це свідомість у розумінні добра, зла, кривди і правди взагалі і кожного громадянина безпосередньо. Із цього виходить постулат, що функцією права є функція справедливості.

Акцентується увага на точках зору вчених щодо філософського сприйняття і тлумачення права. Вказується на спірні питання вчення про право та його вплив на розвиток та регулювання суспільних відносин. Аналізуються перші, найбільш відомі історичні правові заборони-табу, які мають назву законів Мойсея: «не вбий», «не вкради», «не чужоложствуй». Підкреслюється, що основним і найважливішим джереломукраїнського не писаного права є звичаєве право. Приділяється увага такій філософській категорії як моральність, яка нерозривно пов’язана з правом, де останнє будується на її засадах. Вказується, що європейська правова доктрина завжди грунтувалась на тому, що свобода людини завжди виходить з її власної волі. Право по відношенню до закону є первинним, а закон по відношенню до права - вторинним. В цьому проявляється природна сутність права та його походження від свідомості людини. Стверджується, що якщо право буде визнано природним явищем, незалежним від закону, це дасть підстави правильно тлумачити правову норму. Виходячи з первинності права щодо закону, зазначається, що закон є лише засобом захисту прав і свобод людини і громадянина, що ці права і свободи не надаються законом і закон не створює права