Ключові слова: дипломатія, міжвоєнний період, московські переговори 1939 року, тристоронні переговори, Едуард Даладьє, Айме Думенк, Реджинальд Дракс, Климент Ворошилов

У статті досліджується процес московських тристоронніх перемовин 1939 року між представниками Франції, Великої Британії та СРСР з метою підписання військової конвенції та політичної угоди між цими країнами. В радянській і російській історіографії провину за провал перемовин традиційно покладають на Францію та Велику Британію. Подібна думка репрезентується в радянській/російській та подекуди українській енциклопедистиці, у якій відзначається роль прем’єр-міністра Франції Едуарда Даладьє, як політика, який свідомо затягував перемовини. На підставі аналізу архівних та історіографічних джерел здійснено спробу спростувати радянську версію щодо умисного саботажу московських перемовин з боку Едуарда Даладьє. Особиста зацікавленість політика у співробітництві з СРСР, намагання налагодити дипломатичні контакти між країнами у міжвоєнний період та поведінка його емісара генерала Айме Думенка дає підстави стверджувати про навмисну фальсифікацію та викривлення справжніх причин провалу тристоронніх перемовин. Ґрунтовний аналіз геополітичної та військової ситуації, у якій опинилися Велика Британія та Франція у 1939 р. засвідчив, що ці країни були зацікавленні у підписанні військової конвенції СРСР з метою протидії експансіоністській політиці Німеччини та Італії, а опрацювання стенограм переговорів дає змогу зробити висновок про серйозність намірів країн заходу укласти союз з СРСР. Натомість представники СРСР виявили надмірну зацікавленість в отриманні права на перетин радянськими військами кордонів Польщі та Румунії. Саме неможливість задоволення цієї вимоги й спричинила провал московських перемовин. Очевидно, намагаючись перекласти відповідальність за провал перемовин, Радянський Союз прагнув уникнути відповідальності за свій альянс з агресором, остаточно оформлений «пактом Молотова-Ріббентропа». Опрацювання українських енциклопедичних видань часів Незалежної України засвідчило брак уваги їхніх авторів та укчадачів до міжнародних подій напередодні Другої світової війни та провідних політичних діячів міжвоєнного періоду, а також зловживання у цитуванні радянських ідеологічно-заангажованих видань