Ключові слова: методологія розвитку, позитивна психологія, російський ґеноцид українців

У статті висвітлені історична методологема і теоретичні здобутки української філософсько-психологічної думки, знаннєвий ресурс якої має живодайне призначення для збереження нашої багатовікової індоєвропейської нації. Здійснено співвіднесення цієї думки-деміурга із сучасною американською методологією позитивної психології. У цьому аналітичному контексті розглянуто такі ключові питання: визначення того, що входить до предмета позитивної психології, а що залишається за його межами; співвідношення обсягу того, що охоплюється предметним полем позитивної психології, а що дотичне до нього. Основна увага зосереджена на з’ясуванні того, наскільки функціонально самодостатнім для збереження життя є становлення живодайного призначення психології в умовах російського ґеноциду українців в Україні: які джерела надії на збереження людського життя в умовах постійних нічних російських бомбардувань осель сімей з дітьми, денних артилерійських обстрілів, зґвалтувань, повішань, утоплень, спалень, поранень, розстрілів українського населення у власних домівках та під час спроб евакуації з окупованих росіянами територій. Виходячи з пошуку відповідей на ці гострі суспільні питання, стаття обґрунтовує ідеї і позиції одного із засновників позитивної психології у США Мартіна Селігмана. Сформульована дилема співіснування: «Чи може один вид-етнос мати добробут і щастя на тлі чи за рахунок життя іншого на нашій планеті?» Зазначено, що на відміну від європейського культурного процесу, психологічна думка в Україні протягом останнього тисячоліття розвивалася хвилеподібно, перебуваючи в прямій залежності від ступеня захищеності чи агресивності геокультурного середовища, структурованого різними державними утвореннями, які намагалися підкорити Україну військовим шляхом, поєднаним з іншими засобами ґеноциду та асиміляції. Праобразом теорії позитивної психології є теорія емоцій, створена в 1706-1710 роках Феофаном Прокоповичем, яка була викладена в п’ятій книзі підручника «Про риторичне мистецтво» під назвою «Про тлумачення афектів душі». Відповіді на питання про щастя людини розвинули Георгій Кониський, учитель Григорія Сковороди в Києво-Могилянській академії у своїй теорії щастя, і сам Григорій Сковорода. В дослідженні стверджується, що неминучий конфлікт між здобуттям і створенням, пограбуванням і збереженням результатів своєї праці, вбивством людей і захистом їхнього життя визначає нинішню війну між монголоїдною расою, яку концентрує в собі Росія, та європеоїдами, до яких належать українці та їхня держава Україна, котра завжди приймала на себе перший удар з часів Золотої Орди донині. На кожному з цих етапів розвитку людської цивілізації, який супроводжувався війнами, вбивствами та пограбуваннями, збереження життя визначалося вірою у власні сили і надією на краще майбутнє, а отже на безпеку, добробут і щастя. Усе це визначає ґрунт, на якому постає живодайне призначення психологічного знання з його здатністю реалізувати творчі здібності людини для покращення існуючих взаємин, умов життя та щастя