Ключові слова: психологія, епістемологія, методологія

Статтю присвячено проблемі реплікаційної кризи у психології як багаторівневому явищу, що охоплює технічні, інституційні та епістемологічні фактори. Аргументовано, що епістемологічні обмеження психологічного пізнання, контекстуальна залежність ефектів і неоднорідність дослідницьких практик формують складну систему причин, що ускладнює стабільне відтворення результатів. Розкрито ключові методологічні проблеми, зокрема статистичну недостатність, сумнівну прозорість досліджень та потребу в системних академічних змінах. Описано сучасні підходи до підвищення надійності емпіричних результатів, такі як збільшення потужності вибірок, стандартизація процедур, передреєстрація досліджень і відкритий доступ до даних, що зменшують вплив «дослідницьких ступенів свободи» та хибних позитивних висновків. Сконструйовано багаторівневу модель інтеграції методологічних, інституційних та епістемологічних рівнів, яка дозволяє виділити техніко-методичний, інституційно-нормативний та епістемологічний підходи як взаємодоповнювальні. Висвітлено принципи концептуального моделювання, що унеобхіднюють розвиток рефлексивної позиції дослідника, досягнення методологічної строгості та підтримки відкритих форм наукового практикування. Підкреслено, що інтеграція різних рівнів і підходів формує системну основу для підвищення надійності психологічного знання, стимулює критичну рефлексію та забезпечує стійкий розвиток науки. Воднораз аргументовано, що наукова культура, яка визнає цінність реплікацій і негативних результатів, а також утверджує відкритість даних і методів, є фундаментом стабільного розвитку психологічної науки в умовах сучасних викликів. Запропоновані підходи можуть слугувати підґрунтям для подальших досліджень щодо розробки інструментів, які враховують контекстуальність і динамічність психічних ефектів, а також для вдосконалення методологічної миследіяльності та існуючої інституційної практики психологічних досліджень