Ключові слова: колоніалізм | український марксизм | соціальна критика | імперіалізм | колонія європейського типу
колоніалізм | імперіалізм

Стаття присвячена українському марксизму, його початковим етапам розвитку та одному з його найголовніших напрямків — антиколоніальним і постколоніальним дослідженням. Розвідка продовжує дискусії круглого столу «Ідеологія і утопія. Спадщина марксизму і сучасна політична реальність» («ФД», №2, 2018). Автор констатує намагання українських марксистів пристосувати загальні положення Маркса та Енґельса до вітчизняних реалій і критичне ставлення до низки цих положень.У статті окреслено найголовніші досягнення українських марксистів у царині антиколоніальних і постколоніальних досліджень. Юліан Бачинський 1895 року у книзі «Україна Irredenta» обґрунтував об’єктивну потребу в подоланні колоніального стану українських земель Галичини та Наддніпрянщини та створення Української самостійної соборної держави. У 1919 році Сергій Мазлах і Василь Шахрай у книзі «До хвилі (Що діється на Вкраїні і з Україною)» писали, що індустріальний капіталізм перетворив східну Україну на розвинену російську колонію, а її мешканців — на сучасну націю. Це підготувало ґрунт унезалежнення України. Розгорнуте політико-економічне дослідження явища колоніалізму й обґрунтування статусу України як однієї з «колоній європейського типу» дав Михайло Волобуєв-Артемов у статті «До проблеми української економіки» («Більшовик України», 1928, №2–3). Волобуєв наголошував: якщо в СССР Україна не стане окремою економічною одиницею, вона знову перетвориться на колонію.Автор вважає, що врахування досвіду українського неомарксизму, який не спрощував проблематику колоніалізму, зводячи її до расового чинника, є вельми актуальним. Ідейний ресурс постколоніальних студій, розуміння специфіки України як «колонії європейського типу» вкрай потрібні сьогодні для проведення глибинних реформ.