Ключові слова:

У статті прийняті в науці уявлення про грецький міф гіпотетично розглядаються як не автентична картина давнини, а як філософський конструкт, розроблений ранніми німецькими романтиками на основі кантіанського дискурсу. У ньому міфо-нарація розумілася як спосіб ментальної трансформації ворожого оточення (що його втілював обряд принесення людини в жертву) в плані його гуманізації, естетизації, героїзації, інтелектуалізації; цільність індивідуального існування — як сукупність природи, соціуму та індивіда; занурення в «міфо-середовище» — як умова такої єдності. Простежується подальша еволюція міфу, зумовлена цивілізаційними зрушеннями в Європі, які «фрагментизували» людську одиничність і зруйнували первісну єдність міфосвідомості; а це кінець кінцем визначило для міфу вузьку нішу в комерційно-гедоністичному просторі й перетворило його на збаналізовану наративну матрицю