Ключові слова:

Мета статті – розкрити зв’язок між впливом голоду на людину і трансгенераційними наслідками трагедії Голодомору-геноциду українців 1932–1933 років. Методологія дослідження ґрунтується на полідисциплінарному підході, у межах якого задля опрацювання вибраного матеріалу задіяно методи контент-аналізу й аналізу причинно-наслідкових зв’язків, методи синтезу й узагальнення, методологічний потенціал трансгенераційної психології, «Genocide Studies» і «Trauma Studies». Наукова новизна полягає в розкритті прихованої логіки, що тягнеться від природи голоду і голодування до трагедії Голодомору-геноциду. Для того, щоб зрозуміти справжні масштаби і глибину трансгенераційних зв’язків між тими, хто пережив «терор голодом», і сучасним поколінням українців, необхідно осмислити психофізіологічний та соціокультурний вимір травми, що «осіла» на рівні переживань, переконань та когнітивних установок наступної генерації. Висновки. Доведено, що намір і організація масового голоду з метою приборкання непокірної України через знищення селянства і українців як етносу і національної групи комуністичним режимом під керівництвом Й. Сталіна не лише призвели до смерті мільйонів людей, а й завдали глибокої психотравми нащадкам і сучасним поколінням українців. Голодування – біологічне явище – тісно пов’язане із соціально-політичними передумовами і особливо наслідками, адже національній групі на стадії парагромадянського суспільства перешкодили перетворитися на політичну націю. Щоб подолати ці наслідки, потрібна як індивідуальна, так і масова, колективна травмотерапії, що сприятимуть створенню позитивної семіосфери. Переведення травматичних спогадів у візуальні, аудіальні чи інші образні форми дозволить розширити фокус травматичної події, вийти за межі травматичної замкнутості та повторюваності (натомість табуювання цієї теми тільки сприятиме поглибленню травми)