Ключові слова:

Переломним моментом в інтеграції української діаспори в суспільно-політичне та культурне життя Канади стало запровадження в державі політики багатокультурності. Делегати VII Конгресу українців Канади 1962 року звернулися до державної влади з проханням усіляко сприяти зрівнянню прав українців Канади з тими, які мають англо- та франко-канадські спільноти в галузі освіти, культури й мистецтва. У резолюції форуму порушувалися питання про впровадження вивчення української мови в канадських школах і університетах, збільшення кількості українських студентів.

19 липня 1963 року федеральний уряд Канади призначив Королівську комісію двомовності та двокультурності, покликану дослідити проблему загострення протистояння англо-франко-канадців та запропонувати шляхи її вирішення. Від початку роботи комісії КУК розгорнув розробку бріфів, які представляв та захищав у всіх канадських центрах, наполягаючи на тому, що багатокультурність краще характеризує справжнє становище країни. І її суспільство формують не лише дві етнокультурні спільноти.

3 березня 1964 року у верхній палаті федерального парламенту сенатор Павло Юзик виголосив промову «Канада: багатокультурна нація», у якій він зазначив, що держава в етнічному розумінні складається не лише з англо- і франко-канадців, але й із «третього елементу». Ідеться про аллофонів – представників національних меншин країни, які живуть переважно в західних регіонах.

Першим успіхом Комітету українців Канади стало порозуміння із провінційним урядом Квебеку, коли українці визнали французьку спільноту як першопоселенців на цій території і погодилися на французьку як державну мову. Тим часом прем’єр-міністр провінції Жан Лесаж 3 жовтня 1965 року на зустрічі з керівниками КУК у Вінніпегу офіційно підтримав позицію про Канаду як радше багатокультурну, аніж двокультурну державу, тим самим ввівши україномовне навчання в початкових класах, де набиралася відповідна кількість учнів.

У грудні 1968 року за ініціативи сенатора та його комітету з культурних прав, за підтримки федерального уряду, провінційного уряду Онтаріо та кількох міжетнічних організацій, у Торонто була скликана конференція «Блоків з питань культурних прав». Делегати рішуче відхиляли поняття «бікультурність», як несумісне з ідеалом «рівноправного суспільства», і закликали уряд Канади до «офіційного визнання багатокультурного характеру Канади», відповідного переорієнтування фінансування громадських культурних організацій.

Завдяки наполегливій діяльності КУК та інших громадських організацій українська громада досягла прийняття рішення з урахуванням своїх інтересів. У 1970 році провінційні парламенти всіх степових провінцій, зокрема Манітоби та Альберти, прийняли закони, за якими шкільні ради мали можливість запроваджувати двомовне англо-українське навчання. 8 жовтня 1971 року прем’єр-міністр Канади П. Трюдо виклав у Палаті громад парламенту засади нової політики багатокультурності. На Х Конгресі українців Канади, що відбувся 8–11 жовтня 1971 року, він наголосив на важливості засад політики не лише для українців Канади, а й для всього канадського суспільства загалом, підкреслюючи той факт, що представники КУК сприяли перетворенню країни в багатокультурну державу