By Л.В. Таран. 2023 . С. 16-29 , Устатті простежуються методологічні основи вивчення Французької революції кінця ХVIIIстоліттята концептуальні зміни в її трактуванні з останньої третини XIX–початку ХХІст.В останній третині XIXст. у французькій історичній науці запанував позитивізм, принадами якого були сформульовані О.Контом ще у 30-х роках. Під його впливом історики почали звертатися до вивчення архівів, відроджувалися університети, історична періодика. Вивчення Великої французької революції велося школою А.Олара, який має великі заслуги у розробці її політичної історії.Російська й українська історіографія цієї революції теж у цей час набувала професіоналізму на засадах позитивізму і прославилася створенням «російсько-української історичної школи»–М.І.Карєєв, І.В.Лучицький, М.М.Ковалевський, Є.В.Тарле. Школа під впливом реалій життя та марксизму зробила значний внесок у розробку аграрного аспекту революції.З кінця ХІХст.світова історіографія відчула могутній вплив неокантіанства, особливо баденської школи –В.Віндельбанд та Г.Ріккерт. У підсумку це привело у Франції до створення широковідомої школи «Анналів». Вона вважала історичні факти фактами психологічними. Перехід же до вивчення психології маси під час революції був у Франції здійснений істориками соціалістичного напрямку –передусім Ж.Лефевром –послідовником Ж.Жореса.У статті простежуються концептуальні зміниу трактуванні революції –зміни як у французькій історіографії, так і у російській, українській, радянській. Визначним етапом у формуванні нового концептуального образу революції були її ювілеї –190, 200-ліття, та світові дискусії з приводу кардинальних її питань. В статті дається огляд поглядів французьких, американських та російських вчених і робиться невтішнийвисновок про те, що за останні десятиліття вивчення революції в Україні зійшло нанівець