Предметом статті є генеза українсько-церковнослов’янського гібридного мовлення, популярного в кінці XVII—XVIII ст., та підстави його поширення в літературі. На думку автора, звернення до церковнослов’янської мови як до релігійно-культурного маркера, що має статусні переваги, не було основним і незалежним чинником у розвиткові цієї практики. Так само не мав вирішального значення російський вплив. Найбільше стиму-лював т. зв. слов’яноруську мову саме латинсько-польський мовний макаронізм, який і завдяки традиції послуговуватися таким типом мовлення, і через освіту був закріплений у суспільній свідомості як норма. А отже, творення гібридних українсько-церковнослов’янських текстів було для українців ще одним способом реалізації своєї-таки розумової звички, виробленої регулярним використанням польсько-латинської мовної суміші.

Ключові слова: слов’яноруська мова, макаронічне мовлення, латинсько-польський макаронізм, церковнослов’янська мова, проста мова, курси риторики